Вільгельм Густлофф (судно)
Борок, на основании которой можно сделать вывод о соот- Henssge C. Die Prezission von Todeszeitschatzungen durch die mathematische повр симм. R R. R. A = - где T. A - дифференциальная температура; повр. T. Вавилов А. Ю., Чирков В.Е., Поздеев А. Р., Плешакова Н.П. О возможности применения.
«Ві́льгельм Гу́стлофф» (нім. Wilhelm Gustloff) — пасажирське круїзне судно, побудоване на верфі «Блом & Фосс» в Гамбурзі для німецького державного туристичного об'єднання «Сила через радість» (нім. Kraft durch Freude - KdF). Судно було спущено на воду 5 травня 1937 р. В ніч на 30 січня 1945 року під час евакуації мирного населення східної Пруссії в Балтійському морі судно атакував радянський підводний човен. Від трьох торпед, які влучили в нього, «Вільгельм Густлофф» затонув, що коштувало життя близько 9 000 людей. Майже половина з них були дітьми. Ця трагедія за кількістю загиблих вважається найгіршою в історії мореплавства. З приходом до влади в 1933 р. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини на чолі з Адольфом Гітлером мала на меті широку систему соціального забезпечення і послуг, що дало б їм змогу збільшити соціальну базу підтримки політики нацистів серед населення Німеччини. Вже в середині 30-х років за рівнем послуг і пільг, які йому пропонувалися, пересічний німецький робітник вигідно відрізнявся від робітників в інших країнах Європи. Для поширення впливу ідей націонал-соціалізму і організації дозвілля робітничого класу були створені такі організації, як «Сила через радість» (нім. Kraft durch Freude — KdF), що входила до Німецького Робітничого Фронту (DAF). Головною ціллю цієї організації була система відпочинку та подорожей для німецьких робітників. Для втілення цієї мети, крім усього іншого, було збудовано цілу флотилію пасажирських суден для надання дешевих і доступних подорожей та круїзів. Флагманом цього флоту мав стати нове комфортабельне судно, якого автори проекту хотіли назвати ім'ям нацистського лідера — «Адольф Гітлер». Можливо, цей лайнер і залишився б в історії під ім'ям «Адольф Гітлер», якби не вбивство нікому до того часу не відомого швейцарського нацистського активіста Вільгельма Густлоффа. Густлофф був вбитий в Давосі 4 лютого 1936 р. єврейським студентом Давидом Франкфуртером. Ця історія набула скандального розголосу, особливо в Німеччині, з огляду на національність вбивці. Випадок вбивства німця, та ще лідера націонал-соціалістів Швейцарії ідеально вписувався в нацистські теорії змови світового єврейства проти німецького народу. З хворобливого, закордонного лідера нацистів Вільгельм Густлофф завдяки цьому вбивству перетворився на «символ страждання» (т. зв. Blutzeuge). Він був не тільки похований з державними почестями, але на його честь по всій Німеччині прокотилися численні мітинги вшанування його пам'яті, які майстерно експлуатувала нацистська пропаганда. Отже коли в 1937 році круїзний лайнер, замовлений на верфі «Блом & Фосс», вже був готовий для спуску на воду, нацисти вирішили скористатися цією нагодою, аби увіковічити таким чином «героя нацистської справи і страждальця за німецький народ». За ініціативи Гітлера нове судно було вирішено назвати «Вільгельм Густлофф». На урочистий спуск на воду 5 травня 1937 року, окрім основних лідерів нацистського режиму, також прибула і вдова Густлоффа, яка на церемонії за традицією на щастя розбила пляшку шампанського об корму судна. Насправді, з технологічної точки зору «Вільгельм Густлофф» не був винятковим судном, його двигуни були середньої потужності і він не був побудований для швидких подорожей, а радше для повільних, приємних круїзів. Та з точки зору зручностей, обладнання та пристосувань для відпочинку це судно дійсно було одним з найкращих у світі. На відміну від інших суден такого класу, «Густлофф», на підтвердження «безкласового характеру» нацистського режиму, мав каюти однакового розміру і однакової відмінної зручності для всіх пасажирів. Судно мало десять палуб. Однією з новітніх технологій, застосованих на ньому, була концепція відкритої палуби з каютами, що мали прямий вихід на променад і ясний огляд краєвидів. Лайнер був розрахований на 1 500 чоловік. До їхніх послуг були шикарно оздоблений басейн, зимовий сад, великі просторі зали, музичні салони, декілька барів тощо. Окрім суто технічних нововведень і якомога кращих пристосувань для незабутньої подорожі «Вільгельм Густлофф», вартістю в 25 млн марок, являв собою своєрідний символ та пропагандистський засіб нацистського режиму Німеччини. За словами Роберта Лея, голови Робітничого Фронту (DAF) ці судна мали: «надати можливість, по волі фюрера, слюсарям Баварії, листоношам Кельна, домогосподаркам Бремена принаймні раз на рік здійснити доступну за ціною морську подорож на Мадейру, узбережжям Середземного моря, до берегів Норвегії і Африки». Для громадян Німеччини подорож на «Густлоффі» мала бути не тільки незабутньою, але і доступною за ціною, незважаючи на соціальне становище. Наприклад, п'ятиденний круїз узбережжям Італії коштував лише 150 рейхсмарок, тоді як середній місячний заробіток пересічного німця дорівнював 150–250 райхсмарок. Для порівняння, вартість квитка на цьому судні була лише третиною від вартості таких круїзів в Європі, де ними могли скористатися тільки представники заможних верств населення та знаті. Таким чином, «Вільгельм Густлофф» своїми зручностями, рівнем комфорту та доступністю не тільки закріплював прихильність німецького народу до нацистського режиму, але й також демонстрував всьому світові переваги націонал-соціалізму. Минуло ще 10 місяців після урочистого спуску на воду, перш ніж «Вільгельм Густлофф» пройшов морські випробування в травні 1938 року. За цей час було закінчено оздоблення і облаштування інтер'єру судна. Як вираз вдячності будівельників судна взяли на дводенний круїз Північним морем, що кваліфікувався як випробування. Офіційний перший круїз відбувся 24 травня 1938 року і майже дві третини його пасажирів були громадянами Австрії, яку Гітлер вже мав на меті приєднати до Німеччини. Таким чином, незабутня подорож мала на меті приголомшити рівнем сервісу та зручностей австрійців — учасників круїзу та переконати інших в перевагах союзу з Німеччиною. Круїз став справжнім тріумфом, свідченням досягнень нового режиму Німеччини; світова преса в захопленні описувала враження учасників круїзу і надзвичайні розкоші на борту судна. Навіть сам Гітлер завітав до судна, який символізував все найкраще в країні під час його керівництва. Коли ж ажіотаж навколо цього «досягнення» гітлерівського режиму дещо вщух, судно почало виконувати завдання, заради якого воно було побудовано — надавати доступні, комфортабельні круїзи робітникам Німеччини. Хоча «Вільгельм Густлофф» пропонував дійсно незабутні та дешеві подорожі та круїзи, в історії він також залишився як яскравий засіб пропаганди нацистського режиму. Перша незапланована нагода сталася під час врятування моряків англійського судна «Пегуей» що тонув 2 квітня 1938 р. в Північному морі. Відвага та рішучість капітана, який облишив процесію з трьох суден, аби спасти англійців була відзначена не тільки світовою пресою, але й англійським урядом — капітана було нагороджено, а на судні пізніше встановили пам'ятну дошку. Отже, коли 10 квітня «Густлоффа» використовують як плавучу виборчу ділянку для німців та австрійців Великобританії в плебісциті про приєднання Австрії, про нього вже прихильно писала не тільки британська, але й світова преса. Під час плебісциту майже 2 000 громадян обох країн та велика кількість кореспондентів відпливли в нейтральні води поблизу узбережжя Великобританії, щоб взяти участь у плебісциті, в якому тільки чотири особи утрималося. Західна, і навіть британська комуністична преса була в захваті від судна та досягнень Німеччини. Хоча плебісцит і був фарсом з огляду на його непотрібність і одноосібне вирішення питання з боку Гітлера шляхом аншлюсу, участь такого досконалого судна в плебісциті символізувала те нове, що нацистський режим запроваджував в Німеччині. Як флагман круїзного флоту «Вільгельм Густлофф» провів в морі всього півтора роки і здійснив 50 круїзів в межах програми «Сила через радість» (KdF). На його борту побували близько 65 000 відпочиваючих. Звичайно в теплий сезон судно пропонувало подорожі Північним морем, узбережжям Німеччини, норвезькими фіордами. Взимку судно ходило в круїзи Середземним морем, узбережжям Італії, Іспанії та Португалії. Для багатьох, незважаючи на такі незначні незручності, як заборону виходити на берег в країнах, які не були схильні до нацистського режиму, ці круїзи залишилися незабутніми і найкращими з років нацистського панування в Німеччині. Багато пересічних німців скористалися послугами програми «Сила через радість» і були щиро вдячні новому режимові за надання можливостей відпочинку незрівнянних з іншими країнами Європи. Попри ці досягнення, «Вільгельм Густлофф» залишався судном у державній власності, і як такий брав участь у всіх заходах і діяльності уряду Німеччини. Так 20 травня 1939 року «Вільгельм Густлофф» вперше перевозив війська — цього разу це німецькі добровольці та вояки легіону «Кондор», які брали участь в громадянській війні в Іспанії на боці Франко. Прибуття судна в Гамбург з «героями війни» на борту отримало великий розголос по всій Німеччині і в порту влаштували спеціальну церемонію зустрічі з участю лідерів нацистського режиму. Останній круїз судна відбувся 25 серпня 1939 року. Несподівано під час запланованого рейсу в середині Північного моря капітан отримав закодований наказ терміново повернутися в порт. Час круїзів скінчився — менш ніж через тиждень Німеччина напала на Польщу і почалася Друга світова Війна. З початком війни майже всі судна KdF опинилися на військовій службі. «Вільгельм Густлофф» був переобладнаний на госпіталь і приписаний до ВМС Німеччини, де він офіційно отримав статус госпітального судна (нім. Lazarettschiff). Судно було перефарбовано на білий колір і позначено червоними хрестами, що мало захистити його від нападу згідно з Гаазькою конвенцією. Перші пацієнти почали прибувати на борт вже під час війни проти Польщі в жовтні 1939 року. Навіть в таких умовах режим Німеччини використовував судно як засіб пропаганди — щоб показати «гуманність» нацистського керівництва, більшість перших пацієнтів на борту судна були пораненими полоненими поляками. З часом, коли німецькі втрати стали теж відчутними, судно відрядили в порт Готтенгаффен (Гдиня), де воно брало на борт ще більше поранених, а також евакуйованих німців (фольксдойче) зі східної Польщі, яка була віддана СРСР. З поширенням війни на більшу частину Європи «Вільгельм Густлофф» спочатку приймав поранених під час захоплення Норвегії влітку 1940 року, а потім готувався до транспортування військ у разі вторгнення до Великобританії. Однак, у зв'язку з провалом німецьких намагань підкорити її, ці плани не були здійснені і, разом з переорієнтацією німецької уваги на схід, судно відправили в Данциг, де останні 414 поранених доліковувалися, а «Вільгельм Густлофф» чекав на подальшу службу. Однак служба судна як військового шпиталю закінчилася — за рішенням керівництва ВМС його приписали до школи підводників в м. Готтенгаффен (Гдиня). Судно знову перефарбували в сірий камуфляжний колір і воно втратило захист Гаазької конвенції, яке мало раніше. Перетворившись з судна на плавучу казарму для школи підводників, «Вільгельм Густлофф» провів в такому стані більшість свого короткого життя — майже чотири роки. Школа підводників готувала кадри для німецької підводної війни прискореними темпами і чим довше тривала війна, тим більше кадрів пройшло через школу, тим коротшим ставав термін навчання і молодшим — вік курсантів. Шанс вижити в підводній війні, яку Німеччина почала програвати, для курсантів був 1 з 10. Це, однак, не вплинуло на «Вільгельм Густлофф», оскільки судно довгий час знаходився далеко від лінії фронту. З наближенням кінця війни ситуація почала змінюватися не на користь Німеччини — багато міст потерпали від нальотів союзної авіації. 9 жовтня 1943 р. Готтенгаффен (Гдиня), де було пришвартовано судно, був підданий бомбардуванню, в результаті якого було потоплене інше судно колишнього KdF, а сам «Вільгельм Густлофф» зазнав пошкоджень. У другій половині 1944 р. навіть це не здавалося найгіршим — фронт підійшов зовсім близько до Східної Пруссії. Німці Східної Пруссії мали певні причини побоюватися помсти з боку Радянської Армії — великі руйнування та вбивства мирного населення на окупованих територіях Радянського Союзу були відомі багатьом. До того ж радянська пропаганда також майстерно використовувала відомості про звірства німців для зміцнення бойового духу радянських воїнів і іноді вдавалася до дещо контроверсійного насаджування ненависті до німців. Так, навіть сталінське керівництво було вимушено згодом розкритикувати статтю радянського письменника Іллі Еренбурга «Вбий!», в якій він закликав до вбивства німців. На додаток до цієї статті ще вийшов і плакат «Тату, вбий німця», який також закликав до помсти. У жовтні 1944 р. перші загони Радянської Армії вже були на території Східної Пруссії. Першим німецьким містом, захопленим радянськими військами, було м. Неммерсдорф (сучасне м. Маяковськ, Калінінградської обл, РФ). Через декілька днів німцям вдалося на деякий час відбити місто і нацистська пропаганда почала широко публікувати фотографії вбитих дітей та жінок, висвітлювати випадки масових зґвалтувань — провина за це покладалася на воїнів Радянської Армії. Поширенням такої пропаганди німцям вдалося збільшити кількість добровольців в ополчення Фольксштурм (нім. Volkssturm), але це також призвело до паніки серед мирного населення з наближенням фронту і мільйони людей перетворилися на біженців. На початок 1945 року вже значна кількість людей панічно тікала від наступаючої Червоної Армії. Багато з них прямували до портів на узбережжі Балтійського моря. Для евакуації величезної кількості біженців за ініціативи німецького адмірала Карла Деніца була започаткована спеціальна операція «Ганнібал», яка ввійшла в історію як найбільша морська евакуація населення у світі. Під час цієї операції майже 2 млн мирного населення було евакуйовано до Німеччини на різних типах суден — від великих, як «Вільгельм Густлофф», до суховантажних і буксирів. Таким чином, в рамках операції «Ганнібал» 22 січня 1945 р. «Вільгельм Густлофф» став приймати на борт біженців. Спочатку людей розміщували за спеціальними перепустками — в першу чергу кілька десятків офіцерів-підводників, кілька сотень жінок з флотського допоміжного дивізіону та майже тисяча поранених солдатів. Пізніше, коли в порту зібралися десятки тисяч людей і ситуація ускладнилася, почали впускати всіх, надаючи перевагу жінкам і дітям. Оскільки запроектована кількість місць була всього на 1 500 чоловік, біженців почали розміщувати на палубах, в переходах; військових жінок розмістили навіть в порожньому басейні. На останніх етапах евакуації паніка посилилася настільки, що деякі жінки в порту у відчаї почали віддавати своїх дітей тим, кому вдалося піднятися на борт, у надії хоча б таким чином їх врятувати. Під кінець, 30 січня 1945 р., офіцери судна вже перестали рахувати біженців, кількість яких сягнула за 10 000. Коли о 12:30 «Вільгельм Густлофф» в супроводі двох кораблів охорони нарешті відшвартувався, на капітанському містку виникли суперечки між чотирма капітанами судна. На допомогу капітану Петерсону, якого нещодавно відкликали з пенсії, прикріпили ще трьох молодих капітанів і між ними не було згоди щодо того, яким чином вести судно і які запобіжні заходи впроваджувати щодо підводних човнів та авіації союзників. Всупереч рекомендаціям йти зигзагом, щоб ускладнити атаку субмарин, було вирішено йти прямим курсом зі швидкістю 12 вузлів, оскільки коридор в мінних полях не був досить широким і капітани сподівалися таким чином швидше відплисти в безпечні води. До того ж, один з кораблів через технічні проблеми вимушений був повернутися в порт і залишився тільки один торпедоносець охорони «Льове» (Löwe). О 6 годині вечора надійшло повідомлення про конвой тральщиків, який нібито йшов назустріч, і коли вже посутеніло, знову помилково було наказано ввімкнути бортові вогні, аби запобігти зіткненню. Насправді ж ніяких тральщиків не було і обставини появи цієї радіограми так і залишилися нез'ясованими дотепер. Коли ж командир радянського підводного човна С-13 Олександр Маринеско побачив всупереч всім нормам військової практики яскраво освітлений «Вільгельм Густлофф», то дуже здивувався і протягом двох годин слідував за судном. Навіть тут доля підвела «Густлофф», оскільки зазвичай субмарини були нездатні наздогнати надводні судна, але капітан Петерсон йшов навіть повільніше від запроектованої швидкості з огляду на значне переповнення пасажирами і невпевненість щодо стану судна після кількарічної бездіяльності та ремонту після бомбардування. О 19:30, так і не дочекавшись тральщиків, Петерсон дав команду згасити вогні, але вже було пізно — Маринеско почав розробляти план атаки. Близько дев'ятої години С-13 зайшов з боку берега, де його найменше могли очікувати і з відстані близько 1 000 м о 21:04 випустив першу торпеду з написом «За Батьківщину», а потім ще дві — «За радянський народ» та «За Ленінград». Четверта, вже озброєна торпеда «За Сталіна» застрягла в торпедному апараті і ледве не вибухнула, але її вдалося знешкодити, зачинити люки апаратів та зануритися. О 21:16 перша торпеда влучила в ніс судна. Друга торпеда була пущена в борт судна і влучила в колишнє приміщення басейну, переобладнане в казарму для юнг-дівчат у віці 16-20 років. З 99 юнг, що знаходилися у приміщенні, живими залишилися тількі шість. Остання торпеда влучила в моторне відділення. Першою думкою пасажирів було, що вони наскочили на міну, але капітан Петерсон знав, що це була субмарина і його першими словами було: Das war's (От і все). Ті пасажири, що не загинули від трьох вибухів та не потонули в каютах нижчих палуб, почали в паніці бігти до рятувальних шлюпок. В цей момент виявилось, що зачинивши, згідно з інструкцією з капітанського містка, водонепроникні відсіки в нижчих палубах, капітан ненароком заблокував хорватську обслугу, яка мала опікуватись спуском шлюпок та евакуацією пасажирів. Тож не тільки в паніці та тисняві загинуло багато дітей та жінок, а навіть і ті, хто вибрався на верхню палубу не змогли врятуватися. Вони не могли спустити рятувальні шлюпки, тому що не знали як; до того ж багато човнів примерзло кригою до палуби, а судно вже почало давати сильний крен. Загальними зусиллями команди і пасажирів деякі шлюпки вдалося спустити на воду, та все ж у крижаній воді опинилося багато людей. Від сильного нахилу судна на бік з палуби відірвалася зенітна установка та розчавила одну із шлюпок, вже повну людей. Через годину і 10 хвилин після атаки «Вільгельм Густлофф» повністю занурився у морську глибину. Примітно, що усього через два тижні, 9 лютого 1945, підводний човен С-13 під керівництвом Олександра Маринеско потопив ще одне велике німецьке пасажирське судно «Генерал фон Штойбен», у результаті чого загинуло близько 3700 чол. Єдиний корабель охорони «Льове» першим прибув на місце трагедії і почав спасати вцілілих пасажирів. Оскільки в січні температура вже була −18 °C, лишалося всього кілька хвилин до того, як наступало незворотне переохолодження організму. Попри це, йому вдалося врятувати 472 пасажирів з шлюпок та моря. На поміч також підійшли кораблі охорони іншого крейсера «Адмірал Гіппер», який теж, окрім команди, мав на борту близько 1 500 біженців. Через побоювання атаки субмарин він не зупинився і продовжував тікати в безпечні води. Іншим суднам вдалося врятувати ще 179 чоловік. Трохи більше, ніж через годину інші судна, що прийшли на допомогу, змогли виловити тільки мертві тіла з крижаної води. Пізніше малий патрульний корабель, що прибув на місце трагедії, несподівано знайшов через сім годин після потоплення судна серед сотень мертвих тіл непомічену шлюпку і в ній живе немовля, загорнене в ковдри, — останнього врятованого пасажира «Вільгельма Густлоффа». Звинувачення такого типу лунають деколи ще й зараз в деяких німецьких ЗМІ, однак переважна більшість спеціалістів, в тому числі німецьких, одностайні у своєму висновку — потоплення «Вільгельма Густлоффа» з точки зору військового права було законним. Для такого висновку існувало декілька причин: Незважаючи на присутність поранених на борту, судно не мало офіційного статусу шпиталю і не мало відповідних позначень у вигляді червоних хрестів. Серед багатьох пасажирів був також і військовий персонал, який не мав захисту згідно з Гаазькою Конвенцією. На борту судна була зброя у вигляді зенітних установок, що порушувало його нейтральність. Зона Балтійського моря була легітимною зоною військових дій, як для Німеччини, так і для Радянського Союзу. Реакція на потоплення «Вільгельма Густлоффа» на момент трагедії була дещо стриманою. Німці не розголошували масштаби втрат, аби не пригнічувати і не підривати моральний стан населення ще сильніше. Однак після закінчення війни в свідомості багатьох німців одночасне вбивство стількох мирних людей і особливо тисяч дітей на борту «Вільгельма Густлоффа» залишилося раною, яку не загоїв навіть час. Разом з бомбардуванням Дрездену ця трагедія залишається однією з найгірших наслідків Другої світової Війни для німецького народу. З чотирьох капітанів, які врятувалися після загибелі судна, наймолодший — Колер, не витримавши почуття провини за трагедію «Вільгельма Густлоффа», невдовзі після війни покінчив життя самогубством. У радянських джерелах ця подія отримала назву «Атаки століття» — Олександр Марінеско, що був звільнений за пияцтво з флоту та пройшов навіть ГУЛАГ, перед самим розпадом СРСР посмертно отримав звання Героя Радянського Союзу. Йому спорудили пам'ятники в Калінінграді, в Кронштадті, та в Петербурзі, і він вважається радянським підводником № 1. Зараз у російському суспільстві події, пов'язані з потопленням «Вільгельма Густлоффа», починають висвітлювати без колишніх ідеологічних упереджень. В 1991 р. один з вцілілих пасажирів судна Хайнц Шен, який зробив багато досліджень з історії «Вільгельма Густлоффа», зустрівся з колишнім торпедистом С-13 Володимиром Курочкіним. За зізнанням ветерана, дізнавшись про справжні події на борту потонулого судна, йому ще довго снилися гинучі жінки і діти в крижаній воді Балтійського моря. «Погана це справа — війна. Один у одного стріляти, жінок і дітей вбивати — що може бути гірше. Навчитися б всім людям жити без пролиття крові...», — сказав на прощання Шену радянський ветеран. На відміну від тривалих пошуків «Титаніка», знайти «Вільгельма Густлоффа» було зовсім легко. Його координати на момент потоплення (55°07′00″ пн. ш. 17°41′00″ сх. д. / 55.11667° пн. ш. 17.68333° сх. д. / 55.11667; 17.68333) виявилися напрочуд точними; до того ж судно знаходилося на порівняно невеликій глибині — лише 45 метрів. Після війни радянські спеціалісти відвідували залишки судна — існує версія, що вони шукали серед уламків відому Бурштинову кімнату. Під час цих відвідин середня частина потонулого судна була підірвана і залишилася тільки корма та ніс. За повоєнні роки деякі речі з судна опинилися в приватних колекціях як сувеніри. Уряд Польщі законодавчо проголосив це місце братською могилою і заборонив відвідування залишків приватними особами. Виняток був зроблений лише для дослідників, найбільш відомим серед котрих є Майк Борінг, який в 2003 р. відвідав уламки судна і зняв документальний фільм про свою експедицію. « За мотивами цієї трагедії в 1959 році був знятий фільм «Ніч впала на Готенгафен» (Nacht fiel über Gotenhafen) і вийшло декілька книжок. Найвідоміша з них — «Траєкторія крабу» (Im Krebsgang) — була написана нобелівським лауреатом Гюнтером Грассом і отримала схвальну реакцію критиків. Nacht fiel über Gotenhafen (1959) Грасс Г. Траєкторія крабу Телевізійний художній фільм «Die Gustloff» — ФРН 2008. Дані на IMDb Heinz Schön, Die Gustloff Katastrophe. Motorbuch Verlag Stuttgart. 1994. ISBN 3-613-01027-5 Irwin J. Kappes. Wilhelm Gustloff — The Greatest Marine Disaster in History …and why you probably never heard of it. Володимир Слуцкін. Вільгельм Густлофф, людина і теплохід. Журнал Вестнік. Номер 10(321) 14 травня 2003 р Андрей Евдокимов. Александр Маринеско: атака века. Газета «Новый Петербургъ» n 6 (717), 17.02.2005 г. Б.Соколов. Не преступление, но и не подвиг. — Грани.ру: 28.03.2008 (рос.) М.Панин. Они топили за Родину! — Peacekeeper.ru: 20.03.2008 Б.Соколов. Потопленный миф. — Грани.ру: 10.03.2008 (рос.) Die «Wilhelm Gustloff» wird im ZDF versenkt. — WELT-Online: 2.03.2008 (нім.) K.Bassiner, E.Müller: «Die Gustloff». — ZDF: 2.03.2008 (нім.) J.Pipes. A Memorial to the Wilhelm Gustloff — Feldgrau.com, 2008 (англ.) G.Vital-Durand. Le torpillage du Wilhelm Gustloff. — Herodot.net, 2008 (фр.) U.-K. Heye. Konjunktur des Untergangs. — SZ: 1/2.03.2008 (нім.) Website wilhelmgustloff.com. 2007 (англ.) А.Евдокимов. Александр Маринеско: атака века. — «Новый петербургъ», № 6 (717), 17.02.2005 (рос.) S.Preuß. Der Untergang der «Wilhelm Gustloff» — ARD.De: Jan.2005 (нім.) Der Untergang der «Gustloff». Flucht übers Meer — ZDF, 13.01.2004 (нім.) I.J. Kappes. Wilhelm Gustloff — The Greatest Marine Disaster in History… — MilitaryHistoryOnline: 07.06.2003 (англ.) В.Слуцкин. Вільгельм Густлофф, человек и теплоход. — «Вестник», № 10(321) 14.05.2003 (рос.) М.Войтенко. Густлофф. Размышления и факты. — МедиаСпрут, 02/2003 (рос.) C.D. Bos, J.D. Wilhelm Gustloff: the deadliest shipwreck (англ.) Є.Сверстюк. Дзвони пам'яті. (Навколо книжки Гюнтера Граса «Ракова хода» — «Im Krebsgang») — «Наша Віра», квітень, 2002 (укр.) Г.Грасс. Траектория краба (новела, пер. з нім.) — militera.lib.ru (2002) (рос.) Wilhelm Gustloff Shipwreck Expedition May 2003 (англ.) LostLiner.De — Thorsten Totzke, 2008 (нім.) Координати знаходження уламків судна — dive-links.com (нім.) На сайті wilhelmgustloff.com (англ.) На сайті MaritimeQuest (2008) (англ.) Шаблон:Link GA
20 груд. 1990 Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму. до кримінальних покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі;.
Тим не менше, 85% з усіх видів ХГ пов 'язані з інвазією Н. Р., 5-6% - з Після ліквідації загострення дієта поступово розширюється, але смажені, копчені.
Диета для снижения холестерина разработана, в первую очередь, для людей с сценария помогает специальная диета, направленная на постоянный.
Wilhelm Gustloff) — пасажирське круїзне судно, побудоване на верфі Судно було спущено на воду 5 травня 1937 р.. Зараз у російському суспільстві події, пов 'язані з потопленням Die «Wilhelm Gustloff» wird im ZDF versenkt.
Научная статья на тему 'ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОЦЕССОВ ВАКУУМНОЙ рекомендаций по режимным параметрам процессаEs ist die Technologie des. Р Л"; (18) UnOB a. P V нас у -1dTM dx jnOBr + ^. пов ^/ пов +a(TM.nOB Т). (19).
Условия сущ≠ствования р ≠ш≠ния выв≠д≠ны снала для случая с≠ти из При уравнивании без прим≠ н ≠ния зквивал≠нтных высот визирных луч≠й Молод≠нского, ≠сли принять обшую пов ≠рхность относимосчи и ≠сли.
Медицинский профиль; Расположение, размещение; Цены на путёвки; Номерной Радошковичи; пункт обмена валют - 7 км, г.п.. Диетическое питание: Диета Д, Диета Б, Диета H, Диета П, Диета Т. 222322 Республика Беларусь, Минская область, Молодечненский район, Радошковичский сельсовет,1.